Виховна година на тему: «Афганістан ... Пам’ятаймо!»

                                                    Виховна  година  на  тему:

                           «Афганістан ... Пам’ятаймо!»
         

                                                      Класний  керівник  5-Б класу

                                               Гузевата  О.І. 
Мета:

    розширити знання учнів про історичні події афганської війни;

    виховувати повагу і шану до воїнів-інтернаціоналістів, трагічної сторінки нашої історії;

 Обладнання:  свічка, пісні - Розенбаума – «В горах Афганістану», «Чорний тюльпан», відеофільм,  збірка віршів про події в Афганістані, мультимедійне устаткування.

Форма проведення: виховна година.

Хід заходу

Учень.

Ти – вічний біль, Афганістан,

Ти – наш неспокій.

І не злічить глибоких ран

В борні жорстокій.

І не злічить сліз матерів, дружин, дітей –

Не всі вернулися сини із тих ночей…

Вчитель. Афганська війна тривала 10 років. Триває і сьогодні, але, слава Богу, вже без участі наших солдат. А тоді ж, йдучи у пекло, вірили, що несуть визволення приниженим та поневоленим, що йдуть не вбивати, а захищати нове життя.

         Кажуть, що час – найкращі ліки, хоча роки минають, а пам’ять вперто усіх вертає назад, коли наші недолугі керівники взялися наводити лад на чужих територіях, віддавали абсурдні накази. 27 грудня 1979 року за рішенням Політбюро ЦК КПРС, очолюваного Леонідом Брежнєвим, війська СРСР увійшли до Афганістану для підтримки прокомуністичного режиму Народно-демократичній партії Афганістану. Спочатку радянські війська розташувалися гарнізонами у великих містах країни, а згодом поступово втягнулися в бойові дії по всій території Афганістану.

Учень.

…Вся вулиця на службу проводжала

Улюбленця свого – Василя,

А парубчак потрапив до Афганістану.

Там уже не служба. Там – війна!..

Учень.  Ми повинні розумі трагізм участі в афганській війні тоді ще радянських людей, бо через Афганістан пройшло їх з України більше 160 тис. У цій війні загинуло понад 15 тисяч наших солдат, 35 тисяч було поранено, тисячі потрапили в полон. Ця війна стала усвідомленням того, що гинуло покоління, народжене в 60-х. Що ж то за країна, що завдала нам стільки болю, горя, смутку?

Учень.                                  

                                                             Афганістан...
                                         Згадаймо ті дні, коли разом з світанком
                                         Вставали ми всі і мчались на танках,
                                         Або «Бетеером», вперед на ті гори
                                         Де ворог засів, що бив по колонах.
                                         Афганістан...
                                        Згадаймо бої. Згадаймо загиблих.
                                        Шануймо батьків наших рідних. Пониклих
                                        В журбі за синочком, що смерть там знайшов...
                                        Героїчно загинув! У вічність пішов!...

Учень.

         Афганістан – це держава, що знаходиться в Південно-Східній Азії, де проживає 17 мільйонів чоловік, з них 8 мільйонів – афганців, а решта – таджики, туркмени, узбеки, хазарейці.  До середини 70-х років це була одна з найвідсталіших країн світу. 

         Афганістан – це 70% гірської місцевості з бідною рослинністю, гірський хребет Гіндукуш з висотою гір до 7-8 тисяч метрів. 86 тисяч населення проживають в аулах у злиднях. 3 мільйони чоловік ведуть кочовий спосіб життя. Страшенна бідність, відсутність елементарної медичної допомоги, масова неписемність серед населення, особливо серед жінок і дітей, висока смертність.

Учень.

Пройшли роки. Вже посивіли скроні.

Все рідше згадуються дні,

Коли вставав ти по тривозі...

Час промайнув - неначе в сні.

Нові проблеми, більш болючі

Оточують щоденно нас.

Житла нема... І як дивитись в очі

Дружині, дітям?... Як на ноги встати?...

Не раз звертався ти по допомогу.

А відповідь, здебільш, була одна:

"Не я вас посилав у ту країну".

А ти ж не винен, що була війна.

Не винен в тому, що осколок клятий

Засів у тілі. І пекуча біль нагадує,

Що ти здоров*я втратив.

А спомин, як на рану сіль!

Я вірю в тебе! Вірю в твою силу!

Кому ще вірити? Не тій біді,

Що покалічила так хлопця молодого

На непотрібній і страшній війні...

Вчитель. У 1978 році афганський народ піднявся на боротьбу за краще життя, скинув монарха, проголосив Афганістан республікою. Нова влада взяла курс на соціалізм. Було видано закони про ліквідацію лихварської заборгованості, скасування калиму при одруженні, про наділення селян землею, яка раніше була власністю поміщиків. Запровадили початкову освіту, надали право жінкам зняти паранджу. У мусульманських країнах такі закони були приречені на провал, бо суперечили нормам ісламу. Новий режим почав репресії проти духовенства, закривалися і руйнувалися мечеті. Племінні та етнічні вожді не визнавали нового уряду. Почали формуватися загони «моджахедів» («борців за віру»). У країні спалахнула громадянська війна.

         Щоб зрозуміти трагізм афганської війни, потрібно хоч трохи знати про її передумови. Розставити усе на свої місця можна лише зараз, коли доступнішою стає засекречена інформація. Каталізатором військового втручання стала Квітнева революція 1978 року, про яку ми щойно говорили. У результаті цього у грудні 1978 року між СРСР і Афганістаном був підписаний договір, за яким Радянський Союз зобов’язувався переозброїти афганську армію.

Виходячи з цього, керівництво СРСР на чолі з Л. І. Брежнєвим продемонструвало готовність надати прокомуністичній НДПА реальну воєнну підтримку. 27 грудня 1979 року були введені десантні частини в Баграм, Кабул та інші великі міста, а згодом вони втяглися в бойові дії по всій території. Присутність чужоземних військ викликала стихійний опір народу. Пік бойових дій припав на 1984-1985 роки.

Учень.  Про те, що готують введення обмеженого контингенту в Афганістан, звичайно не знали. Але було передчуття чогось незвичайного. Нашим солдатам говорили, що  вони виконують інтернаціональний обов’язок, тобто захищають братній народ. І вони, сліпо обдурені, «наводили лад» у тій країні «вогнем і мечем». Вони вірили і думали, що продовжують подвиги й славу батьків і дідів, які виконували такі обов’язки в Іспанії, Чехії, Угорщині…

Учень. В Україну з Афганістану не повернулося 72 військовополонених та зниклих безвісти. Слава Богу, «чорний тюльпан» не привіз їхніх домовин. Тож надія не помирає. Держава, не питаючи дозволу в матерів, відправляла синів на війну. І не тільки синів у матерів забрала війна, а й батьків у дітей. Діти чекали батьків, бо мами їм обіцяли, що вони повернуться. А поки не було тата діти розмовляли з портретами…

Учень.

…Літо проминуло, і пройшла зима,

А тебе, наш любий, все нема й нема.

Може заблукав ти, чи поліг в бою,

Ставши враз зорею у чужім краю?..

 Учень. Дорогою ціною розплачувались наші юнаки за все. А ціною було життя. Солдати гинуть. І кожна смерть страшна. А як страшно, коли не хочеться помирати у 18-19 років, коли ще тільки починається життя. Пам’ять про мертвих вшановують хвилиною мовчання. Ніхто не рахував , скільки років довелося б нам мовчати, коли б так пом’янули кожного вбитого. Помовчимо хоча б хвилину. За всіх. Страшна смерть будь-якої людини.

Вчитель. Встаньмо, постіймо хвилину, нехай у нас не заболять ноги, а тільки защемлять серця за тих, кого нема серед нас, хто лежить у землі, хто світить нам із небес, а може, із підбитим крилом ніяк не перелетить Афганської гори…

Учень.  Через цю безглузду війну пройшли майже 700 тисяч чоловік. І серед них 30% були українці. Звання Героя Радянського Союзу було присвоєно 72 військовослужбовцям, з них – 12 українців.

         Кількість загиблих збільшувалася б з кожним днем. Але нове керівництво СРСР на чолі з Михайлом Горбачовим визнало помилковим рішення попередників, і з кінця 1986 року пішло на поетапне виведення військ з Афганістану. Однак воєнні дії не припинялися.

Учень.  Восени 1988 року за наказом Москви розпочалася операція «Тайфун». Радянська авіація завдала нищівного бомбоштурмового удару по кишлаках уздовж траси Кабул - Саланг, якою мали виводити війська.

15 лютого 1989 року, ступаючи із сином по мосту через Амудар’ю, генерал Громов символізував цим переходом закінчення для радянських військ  афганської війни!!!

Учень.   Над головами воїнів - афганців свистіли кулі. Кожна хвилина їхнього життя могла стати останньою. Але їм випало щастя вижити і повернутися до рідної домівки. Боляче, коли у мирний час помирають колишні воїни, які пережили страхіття війни. Вижили там, а зараз життя до них немилосердне.

Учень.  Давайте ж і ми з вами будемо пам’ятати воїнів-ветеранів, виявлятимемо розуміння до тих, хто пройшов через війну, і для кого вона триває й досі. У спогадах, у снах, у думках. Вони цього заслуговують.

Учень. Під час цієї війни загинули і зникли без вісті 15031 людина із 620 тисяч громадян колишнього Радянського Союзу, які брали участь у цих воєнних діях. Поранення та контузії отримали понад 53 тисячі чоловік.  Майже кожний четвертий(!) солдат (більше 160 тисяч ) був родом з України і це при тому, що Україна була однією із п’ятнадцяти республік.  І серед загиблих також кожна четверта людина родом з нашої держави. Не повернулись на рідну землю 3360 воїнів, із них 3280 загинули, а 80 чоловік пропали безвісті, або опинилися в полоні. Поранено понад 8 тисяч українців. Після цієї трагедії залишилося без синівської підтримки 1980 батьків, 2729 матерів. Вдовами стали 505 молодих жінок, сиротами 711 дітей.

За десять років цього пекла на один день припадала смерть чотирьох молодих людей віком від 18 років…  Точне число загиблих у війні афганців невідоме. Наявні оцінки коливаються від 1 до 2 млн. чоловік.  Убитим і живим не було і нема за що виправдовуватися. Їх нема в чому звинувачувати. Але їх варто пам’ятати. Потрібно пам’ятати цю війну, цю трагедію...

Живі завжди в боргу перед мертвими. І наші діти та онуки мають знати своє історичне минуле, найбільше правди, нехай гіркої, але правди...

Вчитель. 8 лютого 1988 — Михайло Горбачов оголосив про виведення радянських військ з Афганістану

Війна в Афганістані — повномасштабна збройна агресія Радянського Союзу проти суверенної держави Демократична Республіка Афганістан. Розпочалась у грудні 1979 році нападом спецпідрозділів КДБ СРСР на президентський палац у Кабулі і вбивством президента країни Хафізулли Аміна і його оточення та введенням у країну «обмеженого контингенту» Радянської Армії. Військові сили 500.000. Радянська Армія втратила 14 427 чоловік.

            Результатом афганської війни для Радянського Союзу стало наростання невдоволення серед громадян. Багато хто просто не розуміли причин і цілей дій уряду. Вони відмовлялися вірити в висунуті гасла, а в суспільстві з'явилася недовіра, підкріплена розповідями про звірства та невдачі в боях з моджахедами, а також сльозами батьків, які втратили своїх синів. Наслідки бродіння думок, викликаних афганської війною, проявляються до сих пір.

           Міжнародне співтовариство, на превеликий жаль, не врахувало сумного досвіду СРСР і через кілька десятиліть на територію Афганістану вступили натовські війська. Сьогодні проблема виведення контингенту є однією з найгостріших проблем військово-політичного альянсу.

Через горнило радянсько-афганської війни пройшло більше 160 000 українців. З них 2 378 загинули (близько 17% всіх втрат), в тому числі 60 вважаються зниклими безвісти або тими, що потрапили в полон. Поранення отримали більше 8 000 українців, з них 4 687 повернулися додому інвалідами.

За післявоєнний час (1989 - 2003рр.) від хвороб та від наслідків бойових поранень померло в два рази більше українських ветеранів Афганістану, аніж у роки афганської війни...

Учень.

Як довго ця війна тривала!

Ні, не забути нам її.

І постріл в спину задувала,

І в горах спекотних боїв.

На сірому граніті дати,

Над трунами слова промов...

Ми довго будемо пам'ятати

І вам забути не дамо.

                                                                            В.Слапчук