Шановні батьки , ця стаття для вас ! Родинні свята мають великий виховний вплив. Особливе значення їх має проведення в школі, де родиною є батьки і діти одного класу. Під час їх проведення в класі панує атмосфера любові до ближнього, поваги до старших себе. Школа виступає помічником батькам у вихованні дітей. Найкращих результатів у вихованні дітей досягають тоді, коли педагогічні дії батьків і вчителів гармонізовані.

В обрядах дітям не завжди і не все зрозуміле.

Однак процес обряду викликає у дитини підвищений інтерес завдяки тому, що він наділений особливою яскравістю, привабливістю, викликає почуття радості, емоційного задоволення,  а тому глибоко запам’ятовується дітьми, іноді на все життя. А те, що дитина не збагнула перший раз, зрозуміє наступного разу, оскільки вона росте, розвивається, а обряди хоча і не часто, але все ж повторяються. З кожним їх повторенням почуття дитини поглиблюються, пізнання зростають.

Надаючи великого значення обрядам, ми водночас не вважаємо їх універсальною формою виховання, а лише невід’ємним компонентом усієї етнопедагогічної системи, елементарною частиною такого могутнього виховного фактора, як свято.

         Свято – це день чи дні, коли урочисто відзначають значну подію, знаменну дату. На відміну від обряду свято більшою мірою є традиційно-повторювальною подією, що прикрашає побут спонукаючи і старого і малого піднестися над буднями , звірити свої думки та поведінку з народними ідеями, прагнути до самовдосконалення.

         Батьки покликані подбати, щоб в їхньої дитини змалку складалося розуміння суті буднів і свят, вихідних днів «Свят мало, а буднів багато»,  «Неділя - вихідний день», «У будні людина зобов’язана трудитись, а під час вихідного відпочивати».

         Формування чіткого та правильного розуміння суті свята має чи мале виховне значення. Профілактична мета такого підходу полягає в тому , щоб майже з першого кроку застерегти дитину від помилкового розуміння свята як не рабства, пустого витрачання  часу, бездіяльності.

         В українській родинній етнопедагогіці маємо чимало висловів застережливого характеру типу «Хто святкує Пилипа, той буде голий як липа»,  «Лінивому щодня свято»,. Вістря  насамперед спрямоване проти гультяйства: «У лінивої Хими свято щоднини».

         Народний діалог теж висміює  тих, хто своє байдикування й нехлюйство  прикриває святом: «А чом ви, хлопці, не орете?» - «Та, дядьку, свято!» - «Яке свято?» - «Чересло і леміш знято». Тому, хто будні перетворює на свята, кажуть: «Дарма в бога день крадеш». І застерігають: «Хто празників питає, той сорочки латає!».

         Наведені вислови діти чують від своїх батьків. Вони запам’ятовують їх. Що допомагає їм виробити правильне ставлення до вихідних днів,  а також збагнути , що усе має свою міру: не можна се життя перетворювати на суцільне свято.

         Сучасна українська родина має можливість використати у виховані своїх дітей систему народних, національних і релігійних свят, які за змістом і спрямованістю можна поділити на 5 видів: 1 - державні; 2 - народні трудові свята; 3 - родинно побутові; 4 - релігійні; 5 – свята щодо часів року.

         Особливою привабливістю для дітей і молоді наділені трудові свята: першої борозни, обжинки, свято врожаю; родинно - побутові   свята – день ангела, іменини, День Матері, зустріч Нового року.

         Серед усіх свят протягом року в українській родині найбільше днів припадає на свята релігійні, церковні, у відзначенні яких багато елементів свят народних.

         До найбільших християнських свят належать Різдво та Великдень, які своєю величністю й урочистістю облагороджують душі тих, хто бере участь у їх відзначенні. Українські діти дуже люблять й інші християнські свята, як, наприклад, травневе Свято, Зіслання Святого Духа, яке ще називаємо зелені свята, бо у нас є традиція в ті дні прихорошати зеленню церкви і будинки. В дні Зелених Свят є гарний звичай поклонитися могилам небіжчикам на цвинтарі. Це чудове свято духовного єднання людини з природою, зміцнення наступності поколінь. Глибоко душевно сприймає дитина день святого Миколая (19 грудня) – опікуна вдів і сиріт. До наших дітей Миколай приходить вночі  й кладе подарунки  під подушки.

         Кожне традиційне українське свято, народне чи релігійне, одухотворює  людські почуття, родинну злагоду, а з нею й національну та загальнолюдську єдність, зміцнює радісними очима. Цікаво, що для дітей велике значення  має не тільки саме свято, а й сам процес тривалої підготовки до нього, в якому активну участь беруть як дорослі, так і діти, вся сім`я. Великий виховний сенс  має тут такий могутній психолого-педагогічний фактор, як перспектива майбутньої, завтрашньої радості відзначення свята усією родиною.

         Свято триває один-два чи, в крайньому разі, три дні. Останнє стосується лише таких великих свят, як Різдво та Великдень. Підготовка до них йде протягом ряду місяців, а  то й цілого року. Скажімо, Різдво припадає на 7-9 січня. Але діти до нього готуються вже з серпня – самі збираються і розучують колядки, щедрівки, віншівки, а підлітки готують вертеп – пересувний ляльковий театр з п’єсами на релігійні та світські теми.

         В основному родинної життєдіяльності, ладу в сім`ї покладене природне чуття ритму й циклічності. Ритм – це рівномірне чергування впорядкованих процесів і явищ у житті людини. Цикл – послідовний ряд чогось.

         Жодне свято,  обряд чи ритуал не обходяться без символів. Символ – умовне позначення якогось предмета поняття чи явища.

         Символи в родинній етнопедагогіці виступають як активний засіб формування духовного світу особистості. Вони супроводжують усі періоди розвитку людини, починаючи з дня її народження. Кожний народний символ означає переважно щось добре, світле, оптимістичне.

         Коло символів українського народу надзвичайно широке: вітер – носій вістей; мороз – символ страждання; земля – символ багатства й достатку; вода – здоров’я, молодості й краси; м’ята, фіалка – дівочості, жіночої гордості.

         Вироблення у дитини сприймання символу починається змалку, з сім`ї, з того моменту коли батько показує своєму нащадкові дерево, посаджене на честь його народження, а згодом звертає його увагу на родинні реліквії, розміщені в рамках на стіні сімейні фотографії, які є гордістю сім`ї або цілої династії.