Інформація для батьків ! Батьківство: виховання по-християнському. Трибуна психолога

Люди зазвичай хочуть  бачити в  образі батька ті ж характеристики, які притаманні матерям: тобто 

піклування, годівля, догляд, пестощі, захист, виховання. І трагедія суспільства ось у чому: жінка, усвідомлюючи, що ці ролі вона може виконати й без участі чоловіка, частіше дедалі запитує себе: а навіщо власне потрібний чоловік?

Бог сформулював Закон творення сім’ї: «… тому залишить (відокремиться, відкріпиться фінансово, морально, територіально) людина батька свого і матір свою». Скрізь ми бачимо закономірність: для створення нового необхідно відділення, виділення, вивільнення, автономність, дорослість позиції, усвідомлення нового. І саме на батька в домі Бог поклав цю тонку, унікально чоловічу, психологічно надзвичайно важливу функцію обрізання духовної й емоційної «пуповини», що пов’язує дитину й матір.

Саме батько має тепер трансформувати дует повного злиття матері з дитиною в стійку збалансовану форму існування й розвитку сім’ї –  трикутник. Таке відокремлення необхідне й воно повинне бути зроблене вчасно. А якщо воно не буде завершене в підлітковому періоді життя дитини, великий шанс суттєвого спотворення особистості, інфантильності, неуспіху у майбутньому шлюбі для дитини.

Саме батько вводить дитину в реальний світ, починає готувати до складної незалежної подорожі власним життям.  Мати втілює любов, батько – закон. Якщо батько не дає закону своїй дитині, то дає вулиця, подвір’я, компанія (не завжди хороша), щось інше, заміщаючи цю роль батька, постачає їй систему життєвих цінностей.

Одна з найсильніших потреб людини – потреба у відчутті своєї приналежності: до суспільства, до соціальної групи, до родини. Лише батько по-справжньому дає дитині, підліткові почуття приналежності. А мати – безумовну любов. Вона завжди розуміє, завжди прощає, завжди на боці дитини.

А любов батька не всепрощаюча, а справедлива. Він оцінює її вчинки, тим самим даючи дитині орієнтири, систему стосунків, поглядів, цінностей. Батько прив’язує дитину до всієї цієї складної схеми, з якою вона зустрінеться в суспільстві.

У християнстві є такі основні виховні заповіді, на яких усе ґрунтується: «Шануй батька і матір свою», «син мудрий радує батька, а син дурний – прикрість для його матері…».

Заповідь подружжя: «Чоловіки, любіть своїх дружин і ставтеся до них, як до наймогутнішої посудини». І стосовно дітей: «Батьки, не дратуйте дітей ваших, аби вони не сумували». Це означає, що виховання не повинно бути  жорстоко авторитарним, особистісні достоїнства дитини не повинні піддаватися сумніву. Єдине, що може бути засуджене, – це вчинки дитини.

У Біблії в багатьох місцях цілком конкретно написано, що дитина черпає свою впевненість саме зі стосунків із батьком. Саме батько повинен дати синові гарний приклад ставлення чоловіка до жінки.

Діти, котрі не отримали правильної системи цінностей, самостверджуються хибним шляхом.

Є медичні дослідження  стосовно дітей обох статей, котрих неправильно любили їхні татусі й котрі не  мали з ними міцних хороших стосунків. Таким дітям важко адаптуватися  в соціумі. Вони не отримали достатньої кількості позитивних емоцій, які дозволяють їм рости над собою. Такий хлопчик може вирости або агресивним, або інфантильним. Інфантильний не вміє приймати рішення: не може вибрати професію, дружину правильно тощо. У дружині він шукає, передусім, матір й вибирає жінку сильну, домінуючу, опікуючу. Він навряд чи зробить кар’єру, бо боїться виявити ініціативу, прийняти вольове рішення. Він чекає вказівок.

В сучасному світі ролі батька і матері страшенно перекручені. Ви подивіться, що коїться: дитина розіб’є коліно, а втомлена, засмикана, падаюча з ніг після робочого дня мати ще й відшмагає. А вона повинна не лише замазати колінце зеленкою, а й утішити дитину і лише після того, як дитина одержала розраду матері, батько розставляє все по місцях. Він пояснює дитині, що маля само пішло ось туди та зробило ось те та впало.. Тому воно має про те пам’ятати та зробити висновки: як правильно себе  поводити, аби наступного разу не розбити колінце. Ось вам правильний розгляд ситуації, але так само ця модель працює й у складних ситуаціях.

Але, звісно, чим більше часу проводять разом тато й дитина, тим більше дитина довіряє татові.

Коли мати намагається поєднувати функції любові й контролю, то часто діти стають агресивнішими стосовно неї. А якщо функції контролю здійснює тато, дитина менш агресивна стосовно матері. Вона розуміє справедливість цього контролю, вона від батька саме цього й чекає.

Важливо зміцнити особистість дитини, бо людина, невпевнена в собі, засмикана, не може виховати здорову дитину.

Феофанова А. Батьківство: виховання по-християнському: [Інтерв’ю з християнським психологом О. Тумановим, офіційним представником Асоціації християнських європейських психологів, президентом Асоціації християнських консультантів відносин допомоги в Україні]         // Дзеркало тижня. – 2002. – 23 березня. – С.22.